Бінарний урок української літератури та історії України 11 клас

Бінарний урок – конференція з історії України та української літератури.

 

Тема: Українські письменники в діаспорі. Інтелектуальна   лірика   поетів,   представників «празької школи».       

                                                                                  Ми є. Були. І  будем  Ми! 

                                                                                  Й Вітчизна наша з нами!

                                                                                                              Іван Багряний           

Мета: ознайомити учнів з життям і творчістю українських письменників в еміграції, зокрема ближче познайомитись з поезією Евгена Маланюка, Олега Ольжича, Олени Теліги, дослідити історію української діаспори, з'ясувати нові поняття.

Завдання: дослідити історію української діаспори, з'ясувати поняття «діаспора», «міграція», «еміграція», «імміграція»; ознайомити учнів з життям і творчістю українських письменників в еміграції, зокрема з поетами Євгеном Маланюком, Олегом Ольжичем та Оленою Телігою - представниками «празької школи»; формувати навики самостійної роботи з науковою літературою, вчити писати реферати з обраної теми, формувати вміння виступати з усними повідомленнями, складати конспекти учнівських виступів; виховувати почуття патріотизму.

Обладнання: Політична карта світу з позначенням /стрілками/ розселення українців; вислів І.Багряного і Є.Маланюка - девізи; мультимедійна установка,авторський зошит ,портрети письменників - Маланюка, Ольжича, Теліги; рушники, кетяги калини, літературна газета «Лірика поетів» «празької школи»; виставка творчості письменників - емігрантів про їх творчість; плакат - схема «Українські письменники в світі»; магнітофон, програвач, касета, плівка, плівка пісень «Чуєш, брате мій» /братів Лепких/, «Україночка» слова А.Демиденка, муз. Г.Татарченка у виконанні Оксани Білозір.

Запис на дошці: Українські письменники в діаспорі, інтелектуальна лірика поетів «празької школи».

Словничок - нові поняття:

Діаспора, міграція, еміграція, імміграція; Населення України 52 млн. чоловік. За межами України проживає 15 млн. чоловік.

Хід уроку

Лунає грамзапис пісні «Чуєш, брате мій» братів Лепких. Читці по черзі декламують вірші українських поетів - емігрантів.

Юрій Клен. Уривок з поеми «Прокляті роки»

Блажен, хто гордо кинув рідний край

І з посохом в руці пішов шукати

На чужині незнаній дольній рай,

Куди веде його весна крилата.

Та тричі той блажен, який за чай

І хліб тих не схотів себе продати,

Але, минаючи тропу розлук,

Зостався, щоб зазнати кресних мук.

Олександр Олесь. "Як пес голодний..."

Як пес голодний, кинутий і гнаний,

Блукаю я по вулицях чужих.

Сміється з мене жах, глузує невблаганний

З думок сполоханих моїх.

Сміється цілий світ... Мовчать спокійно друзі,

Вмира без відгуку мій крик

Іду кудись в сльозах, в ганьбі, в нарузі,

За роки я до всього звик.

А сни вночі, як яструби прокляті,

На частки душу рвуть... Встаю,

З кутка в куток ходжу у темряві по хаті

І втому змучений ловлю.

Олександр Олесь. " На чужині "

О принесіть як не надію,

То крихту рідної землі:

Я притулю до уст її

І так застигну, так зомлію…    

Хоч кухоль з рідною водою...

Я тільки очі напою,

До уст спрагнілих притулю, 

Торкнусь душею вогненою.

Спиридон Черкасенко. « На чужині»

Про Україну ані чутки!

Живе, умерла, міцно спить?

У серці чадом в'ються смутки,

 Душа завмерла і мовчить; 

Холодним болем отупіння 

Ущерть налита голова

І ринуть в пітьму безгоміння

Без сліду мислі і слова...

Де взять його, отрути зілля, 

Заворожить гнітючий сум,

 Розвіять чорне божевілля, 

Розбити долі наглий біль.

О краю мій, моє кохання!

Лани широкі, гір шпилі!

О сльози рідної землі !-

Вас не забути до сконання!

Учитель історії.  «Нашого цвіту - по всьому світу». Хвилюючу глибину цього крилатого вислову можна відчути тоді, коли знайомимося з дивовижними долями українців за кордоном, їхньою невтомною, сподвижницькою діяльністю. Ще зовсім недавно слово діаспора було мало не лайливим. Вважалося - і ця думка насаджувалась офіційною пропагандою, - що за рубежем живуть ті українці здебільшого, які проти радянської влади, що інакше, як зрадництво, не розцінювалося. Їх називали «зрадниками Батьківщини», «космополітами безрідними», «відщепенцями». А виявилось, що живуть там українці складної долі, яким так само, як і нам дорога Україна, які так, як і ми, хочуть їй кращої долі.     Учитель історії оголошує тему уроку «Українці в діаспорі», а учитель - філолог доповнює: інтелектуальна лірика поетів « празької школи».

Учитель української літератури: Підготуйте і розгорніть зошити з історії і української літератури, в які ви в ході уроку будете записувати (тему, нові поняття і їх значення, регіони світу з великою українською діаспорою, прізвища, імена українських письменників в діаспорі, назви їх творів, цікаві факти життя).  (Заздалегідь учні отримали теми рефератів, доповідей і т.д.)

Учитель історії з'ясовує значення нових понять:

Гляньте на дошку і прочитайте словничок:

Запитання учителя: Хто ж відшукав ці слова в словничку іншомовних слів і з'ясував їх значення? І так одне за одним з'ясовують значення  слів:

-    діаспора – (З грец. розсіяння) по різних країнах народів, вигнаних за межі Батьківщини завойовниками;

-    міграція - переселення народів у межах однієї країни або з однієї

країни в іншу;

-    імміграція - в'їзд чужоземців до будь-якої країни на постійне

проживання;

-    еміграція - переселення зі своєї країни в іншу на постійне місце

проживання, зумовлене соціально-економічними, політичними або

релігійними причинами.

(Лунає грамзапис пісні «Україночка», музика Г.Татарченка, слова А.Демиденка).

Учитель історії продовжує урок. Які ж причини еміграції українців за межі рідної землі?

Учень: Протягом XX століття мільйони українців залишили свої домівки в пошуку кращого життя на чужині.

Учитель історії: Що ж примусило їх в різні часи залишити рідну землю?

Учень: Головні причини - соціально-економічні та політичні.

Учитель : Історія знає три етапи еміграції за кордон. Хто ж обґрунтує першу хвилю еміграції?

Учень: Українці, що емігрували перед першою світовою війною до Нового   Світу,   намагалися  поліпшити   своє  матеріальне   становище. Більшість  прямували до США,  де  влаштовувались  робітниками  на шахтах і фабриках, розташованих у великих містах або поблизу них. Ці іммігранти переважно молоді парубки, спочатку планували заробити гроші і повернутися додому. Але з часом життя США здавалося більш привабливим і вони залишилися. А з    приїздом жінок - українців, почалися формуватись сім'ї. Так зростала українська громада у великих містах.

Учитель: Хто доповнить?

Учень: - Іншу групу складали ті переселенці, що покидали домівку, сподіваючись зайнятись сільським господарством в чужих краях, де земля була доступною і дешевою. Вони виїжджали цілими сім'ями, розташовувалися в малозаселених районах Канади, Бразіліїі і США.

Учитель літератури :- Як це відбилося в українській літературі цього періоду?

Учень:  Особливо трагічно,  виразно,  коротко змалював  цей період еміграції   українців   за   кордон   Василь   Стефаник,   зокрема,   новела «Камінний хрест». Доля родини Івана Дідуха.

Учитель: Хто досліджував другу хвилю еміграції?

Учень: Друга хвиля еміграції - це еміграція   за кордон в міжвоєнний період. Ця еміграція була значно меншою, виїжджали в основному до США і Канади. Найяскравішою рисою міжвоєнного періоду була поява нового  типу українські   переселенці  -  політичного. Люди   ставали вигнанцями через свої політичні переконання. Це були офіцери, представники української інтелігенції, прихильники вільної незалежної України.

Учитель: Третя хвиля: друга світова війна і «переміщені особи». Хто з учнів познайомить нас із цим історичним процесом?

Учень: Після закінчення другої світової війни на території Німеччини та Австрії  перебувало  понад   16  млн.   іноземців -  в'язнів,  робітників, біженців. З них 2,3 млн. – українців - в'язнів, молодь, силою вивезена до Німеччини. Після припинення воєнних дій до Німеччини з СРСР були направлені репатраційні    групи,    котрі    повинні    були    переконати радянських  громадян  повернутися  додому. Частина мешканців  СРСР повернулась,   але  багато  залишилось. Цю  категорії  людей  назвали «переміщені   особи». Протягом   1945 - 1947   років   було   здійснено переміщення    осіб    на    місця    постійного    проживання    до    США, Канади, Австралії, Бельгії, Латинської Америки.

Учитель: В кого можливо є якісь доповнення?

Учень: Першим українським емігрантом, який переселився в США у 1865 році був Андрій Гончаренко - чернець Києво-Печерської лаври. За межами України нині проживає 2,5 млн. українців, з них 75% у Північній та Південній Америці, решта в країнах Європи, Азії, Африки. Багато українців проживає на теренах колишнього Радянського Союзу.

Учитель: Тепер ми знаємо, чому «нашого цвіту по всьому світу».

Учитель - філолог: Не знайдемо жодної країни в світі, яка б поза своїм материком мала так багато визначних представників літератури, як Україна. Письменники Радянської України в умовах тоталітарної системи, де панував преславутий принцип « соціалістичного реалізму» не могли повністю реалізувати свій талант, знання: їх знищували або фізично як - от: Плужника, Фальківського, Косинку, Підмогильного, Драй - Хмару ,Филиповича, Зерова, Стуса або Рильського, Тичину, Сосюру, Малишка, Бажана. Українці в діаспорі не тільки зберегли мову, традиції, звичаї, мистецтво, айвособі найталановитіших своїх представників розвинули українську літературу, культуру, науку. Ми звикли до літературного краєзнавства. Але сьогодні я вам пропоную літературу не певного краю регіону, а українську літературу в світі. Учитель знайомить учнів з таблицею «Українські письменники в світі» - додаються.   Ця таблиця не вичерпує всіх імен   українських письменників діаспори, але називає більшість їх. 3верніть увагу на таблицю і запишіть представників українських - кожного контингенту.

Коментар по таблиці.

Учитель: В українській діаспорі існували школи, творчі угрупування, об'єднання літературного життя письменників. З-поміж цих осередків у Європі найважливіші були в Празі, Варшаві, Парижі, Берліні. Великий внесок у розвиток української поезії зробили представники «празької школи». Хто ж досліджував термін «празька школа», її представництво?

Учень: «Празьку школу» репрезентують поети, чия творчість почалася в

еміграції, переважно в Празі та Падебрадах, хоча деякі з них згодом

виїхали з Чехословаччини: Євген Маланюк, Наталя Лівицька - Холодна

й Олена Теліга - до Варшави, Василь Хлимон - до Парижа, Ольжич

залишилися тугу до кінця другої світової війни.

Термін «празька школа» здебільшого умовний це не була група, яка б мала статут чи принаймі якусь ідеологічну чи систематичну платформу. Тому ставлення до цього терміна було однозначне. Євген Маланюк взагалі заперечував існування цієї школи, хоча був її одним з лідерів.

Учитель: Крім цієї групи письменників на заході помітним явищем української літератури була творчість так званої «Нью-Йорської групи поетів». Але ми сьогодні доторкнемося до сторінок інтелектуальної поезії Євгена Маланюка, Олега Ольжича, Олени Теліги, саме поетів «празької школи». Розглянемо їх інтелектуальну лірику, переймемося їхніми болями, стражданнями і сподіваннями. Спершу з'ясуємо, що таке інтелектуальна лірика? Звернемося до слів: інтелект, інтелектуальність.  Хто з учнів досліджував ці слова?

Учень: інтелект - розум, глибина мислення.      Інтелектуальність - це глибина суджень, духовна зрілість, що виникають як результат активного пізнання дійсності, самостійного осмислення складних життєвих процесів. Ось із цих суджень виводимо значення вислову інтелектуальна лірика. Це поезія, в якій відчувається глибина думки, суджень, вміння давати оцінку суспільним явищам і т.д. Україна, її доля - ось головне те, що було в цій поезії.                    

Учитель: Саме так мислили поети Євген Маланюк, Олег Ольжич, Олена Теліга. Для них життя було боротьба, життя - Україна, її болі, страждання, муки. І без цього вони не уявляли свого життя.    Але ж не випадково так мислили ці поети. Цей здоровий оптимізм, переплетений з трагізмом, тягнеться через усі доби нашої літератури, починаючи старою добою і кінчаючи новітніми поетами, тягнеться червона нитка самовідданості та героїзму для ідей. Чи то містичний Боян чи співець «Слова», чи літописи, чи кобзарі, чи Шевченко, Леся Українка, Іван Франко чи нові поети - Ліна Костенко, Іван Драч, Василь Симоненко - тон однаково витриманий. Це прагнення нації до вільного життя.

Отже, хто ж досліджував творчість Євгена Маланюка?

1. Учень: Євген Маланюк

Завжди напружено, бо завжди - проти течій,

Завжди заслуханий: музика, самота.

Так без шляху, без батька, баз предтечі,

Так - навпростець, - де спалює мета.

II. Учень:

Як в нації вождя нема,

Тоді вожді її - поети.

Євген Маланюк

Доповідь учня про життєвий шлях Євгена Маланюка.

Відомий дослідник творчості Є.Маланюка чеський вчений Микола Неврлий писав: Олександр Олесь і Євген Маланюк - виразні представники своїх поколінь, два найвизначніші поети української діаспори... Є.Маланюк "поет національного болю, гніву й боротьби". Потугою свого таланту він, рівний таким величинам, як Тичина, Рильський, Бажан, Сосюра. 3а словами Г.Костюка, Е.Маланюк, "загальновизнаний "Олімпієць" на поетичному Парнасі, ствердив і закріпив те значуще й оригінальне своє, що він вніс у нашу літературу". Зате Радянська Україна затято мовчала, викинула ім'я одного із найбільших поетів світу за лаштунки історії, а якщо й згадала, то із низкою горезвісних епітетів. У 90-х роках відкрилася завіса мовчання в Україні. Є.Маланюк народився 20 січня 1897 року в с. Ново-Ахангельську на Херсонщині. За спогадами письменника, "матері я завдячую дві речі: серце і мистецтво. Батькові - життєву свою невдачу... З батька мого був "інтелігент", що, всупереч всім обставинам і спокусам, залишився національним до кінця, не зрадивши ні свого роду, ні своєї раси. Закінчивши реальну школу в Єлисаветграді, потім навчався в Петербурзькому політехнічному інституті. У часи першої світової війни мобілізований, закінчив Київську військову школу. З відновленням Української держави в 1917 році старшина армії УНР, з якою 1920 р. вийшов на еміграцію, проживаючи спочатку в таборі для інтернованих українських частин в Каліші, далі в Чехії та Словаччині, де закінчив Падебрадську академію. Потім працював інженером у Польщі. Наприкінці другої світової війни оселився в Німеччині, потім у США, де і помер 16 лютого 1968 року.

Поезія Є.Маланюка народжувалася в середовищі української політичної еміграції, для якого поразка УНР та встановлення радянської влади в Україні стало національною трагедією. Поневіряючись все життя "на пісках емігрантських сахар" Є.Маланюк зберіг у своєму серці образ рідної України, заради  неї жив  і  працював  у  світах.   Патріотизм Маланюкової творчості не декларований. В епіцентрі його поезії є завжди і всюди його рідна Україна. Вона йому ввижається вічно ясною країною антики.

О    моя степова Елладо!

Ти й тепер антична ясна!

Але часто в хвилини болю й розлуки поет сам себе запитує:

А, може й не Еллада Степова

Читець І      Лиш відома - сотниківна, мертва й гарна,

Що чорним ядом серце напуває

І    опівночі воскресає марно

Свій гнів і прокляття рідній країні він концентрує в образах "Чорної Еллади", "Антимарії", "Звабливої зрадниці Кармен", "покритки Катерини", "повії ханів і царів"

Лежиш, розпусто , на розпутті,

Не знати - мертва чи жива.

Де ж ті байки про пута куті

Та інші жалісні слова?

Хто ґвалтував тебе? Безсила, Безвладна, п'яна, і німа,

Неплодну плоть, убоге тіло

Давала кожному сама.

Читець II     

Мізерія чужих історій

Та сльози п'яних кобзарів -Всією тучністю просторів

Повія ханів і царів

Любити й ненавидіти батьківщину дано геніям.

Так немилосердно картати Україну міг лиш той,

Щоб був готовий за неї віддати своє життя,

Той, Для якого вона "у кров і мускули вросла" Воістину

небувале й нетрадиційне для нас розуміння патріотизму!"-

писав М.Неврлий.

У псалмах степу" поет спокутується перед Україною:

Тепер, коли кругом руїни й вітер,

Я припадаю знов до твоїх ніг, -

Прости, прости, - молю, невтішний митар,

Прости, що я - останній печеніг.

Читець III       

Прости, що я не син , не син Тобі ще,

Бо й ти - не мати , бранко степова! З твоїх степів летять птахи зловіщі,

А я творю зневажливі слова.

Постійно у реальному житті, в снах Є.Маланюка з'являються "херсонської прерії - мов "Січ", все сняться материнські руки, стара солома рідних стріх", і "сниться степ твій сняться луки і на узгір'ях - вітряки", "синя Синюха і верби над плесом", "вольний вітер Херсонщини", "сниться гомін дубів прадідівських та річка, бідна хата та тепла долоня сестри". Глибоке почуття любові до України надає пекучої сили Маланюкові поезії.

За словами Івана Дзюби, "Маланюкова поетика поєднала в собі елементи романтизму, бароко і неокласики. Він свідомо протистояв сентиментальності й мелодраматизмові, культивував строгий стиль і лапідарний, дисципліну вислову; він не потопав у емоціях, а формував їх напругою думки; з цієї ж напруги думки народжувалася і його чітка разюча метафорика і сучестивна  ритмомелодика, і енергія пластичного малюнка. Поезія Маланюка - одне з високих явищ української літератури, її видатне досягнення з погляду ятильового розвою. У Є. Маланюка нема поділу на лірику громадянську, інтимну, пейзажну, філософську. Всі думки , настрої, почуття ліричного героя спрямовані до України. Програму свого життя і творчості визначив Маланюк вже назвою своєї першої поетичної збірки - "Стилет і стилос" (стилет в рухах воїна, стилос - перо літописця). І в останній збірці поета крізь призму філософічної мудрості, серпневої дозрілості /збірка "Серпень"/ патріотична тема в ліриці Маланюка звучить спокійніше і повніше.

Читець ІУ

Тоді кожен оглянеться і зрозуміє

Що ця хата, цей шлях і цей обрій -

це мати - Земля,

Що її ображати ніхто не сміє-

Ні каган , ні король , ні мешканець Кремля .

Що не треба заплутано метикувати

В залежності від нагород і годин, -

Тільки знати: Вона – Мати, Ти - Син

І бачити  вічність - блакить бездонну,

І тільки вічністю міряти час.

Не благати, не переконувати

Ні їх, ні нас.

У рецензії "Плід дозрілості - "Серпень", остання книжка поета" Ю. Лавриненко констатував: "її написала вільна людина, над якою не тяжить залізна рука партії, диктатури й цензури. Рильський і Сосюра до самої смерті почували на собі ту тяжку залізну руку і не могли в свої зрілі роки дати свій повносилий врожайний серпень".

Поезія Євгена Маланюка є пристрасним  свідченням про  драматизм історичної долі України, доносить до нас біль і тугу вигнанців з рідного краю на чужину, що стала   їм   другою   батьківщиною, силу любові і ненависті. Ми повертаємо собі ще одне ім'я справжнього сина України. І як пророчо звучать слова самого Поета:

Ми повертаємося знов

Читець V:

До ґрунту, до джерел, до корня

Збудити плодоносу кров,

Зрости у високості горні.

Останні слова поета звернені до отчої землі:

Ти вникаєш і зникаєш

В жагучих чорториях сна,

Моя пантійська Навсікая, Нетлінним сяєвом ясна.

І виникатимеш до віку,

Рокам і добам навпаки,

Усупереч страшному віку –

Крізь всі епохи і віки

Учитель: Хто ж досліджував життя і творчість видатних поетів «празької школи» Олега Ольжича і Олени Теліги. Говорити про цих двох людей окремо - неможливо - дуже в них переплетені судьби.

Учень: Олег Ольжич (Кандиба) і Олена Теліга (Шов генів) поети - емігранти, поети інтелектуальної лірики, молоді люди дуже складної долі. Може   це   і   випадковість, але обоє ці велетні українського духу народилися в один і той же час - у 1907 році, в місяці липні, обох їх доля закинула в еміграцію де вони познайомилися і подружилися. Та зовсім не випадковість, що обоє вони в лавах Організації      Українських Націоналістів стали на шлях безкомпромісної боротьби за визволення своєї нації від багатовікового поневолення, як фізичного, так і духовного. Цим шляхом вони пройшли чесно й непохитно до кінця.

Олена Теліга була розстріляна фашистами в Бабиному Яру в кінці лютого 1942 року в м. Києві, а Олег Ольжич закатований гітлерівцями в концтаборі Саксенгаузен у червні 1944 року. Вони не зрадили української національної революції, що її присвятили все своє життя й увесь талант дарований Богом.

Запитую себе: чи могло по - іншому скластися їхнє життя? Адже, здавалося б усі передумови для цього були. І Олег Ольжич, і Олена Теліга походили з шляхетних родин, здобули високу освіту: він захистив докторські з археології в Карловому університеті, вона закінчила історико-філологічний відділ Українського педагогічного інституту в Празі. Перед ними, інтелігентами, обдарованими, вродливими, відкривалися чудові перспективи. Олег Ольжич спочатку своєї наукової кар'єри заявив про себе непересічного фахівця зі слов'янської археології, був запрошений на працю до престижного Гарвардського університету. Під псевдонімом Олег Ольжич Олег Ольжич впевнено і відразу виступив на сторінках тодішньої періодики, зокрема "Літературно-наукового вісника", цілком сформованим і, безперечно, блискучим поетом.

А Олена Шовгенів (дівоче прізвище Олени Теліги) вишукана красуня - аристократка, що нею марив не один претендент на її руку та серце, виявилася не менш прекрасною поетесою, яка без перебільшення, зробила б честь будь - якій національній літературі. Що ж спонукало їх, таких молодих і прекрасних ступити на кривавий шлях безоглядної боротьби за визволення України? А зростали і формувалися вони в бурхливій атмосфері революційних подій 17-20 років. На їхніх очах творилася Українська Народна Республіка, народилася і померла надія на закріплення здобутої держави. І хоч Олена і Олег були ще дітьми, це залишило глибокий слід у їхніх юних душах. Обоє зазнали на собі «принад» нової влади: голод, холод, постійний страх матерів за своїх дітей. І нарешті вимушена еміграція до Чехословаччини. Познайомилися Олена і Олег дещо  пізніше, - в грудні 1939 року в Кракові. В еміграції вони перебували в колі людей, які ще недавно були творцями нової державності України. Тут і зібрався цікавий гурт людей. У цьому середовищі формувався феномен "празької школи" поетів, осмислювати і вивчати буде не одне покоління літературознавців.

Більшість цих емігрантів перебувало на тернах Польщі та Чехословаччини та в думках були з Україною. Політичною силою українців - емігрантів за кордоном була Організація Українських Націоналістів, утворена в 1929 році, яка охоплювала територію України під Польщею, а також країни поселення українців в Америці та Європі. Серед тих, хто сприйняв ідеї українських націоналістів, були Олег Кандиба та Олена Теліга. Зрештою, і ціла плеяда визначних літераторів, серед яких Євген Маланюк, Улас Самчук, Оксана Лятуринська, Юрій Клен, Олекса Стефанович, Юрій Липа та інші. Вони були близькі до ОУН , а деякі з них були членами цієї організації. Сила ОУН полягає в готовності до самопожертви в ім'я ідеї, мети - здобути Українську Державність. Недаремно Ольжич писав:

Захочеш - і будеш. В людині, затим, Лежить не відгадана сила.

Невдовзі Ольжич став найвизначнішим керівником організації. А Олена Теліга вступила в ОУН у 1939 році після зустрічі з Олегом Ольжичем, тісно співпрацювала з ним. Вони марили Україною, золотоверхим Києвом, і при першій можливості, в "останній день прозорий " похідними групами ОУН ступили на землю України, з метою будити в народі свідомість приналежності до великої української нації, розбудовувати українське життя. Ольжич був призначений заступником голови Проводу Українських націоналісті. У Києві холодному, вони створили Українську національну Раду. Усе це відбувалося на очах фашистів і далеко не у згоді з намірами Рейху, а отже не могла минути безкарно. Фінал - відомий - мученицька смерть. Але й перед її загрозою вони не схилили голови , бо знали куди йдуть і для чого.

Часто чуємо, що нашу незалежність здобули без жодного пострілу, без крові. Ні, мусимо усвідомлювати, що наша незалежність оплачена мільйонами безневинних жертв, серед яких були Олег Ольжич і Олена Теліга.

Учень: Творча спадщина Олега Ольжича не дуже об'ємна . Ольжич устиг видати лише дві поетичні збірки. " Рінь" 1935 рік та "Вежі" 1940 рік збірка "Підзамча" з'явилася у Празі вже після трагічної смерті поета. Сучасний читач з поезією Ольжича майже не знайомий.

"Рінь" - перша збірка поета. До збірки увійшли ліро-епічні поеми "Городок -32" і "Незнаному воякові".3 прадавнього минулого поет переноситься в XX століття і потрапляє у сам вир смертельної .боротьби. Тут усе підпорядковане одній меті, щоб нація дужжна і вічна, як Бог" , перемагаючи своїх ворогів, утвердилась на своїй землі, як "залізна держава".

За нами розгубленість мертва,

Де страх і покора - закон.

Там втрат не буває, де жертва -здобутий в огні бастіон!

Надзвичайний динамізм, експресивність розповіді , підвищений пафос лицарського чинну в ім'я України підкреслюють повсякчасну готовність націоналіста - революціонера до смерті. Час спресовано, волю нації сконцентровано в одному кулаці, розрахунок тільки на власні сили.

Захочеш - і будеш. В людини, затим, Лежить невідгадана сила.

Ольжич у притаманній йому манері - стиль, мова , переблиск гострого меча - не залишає ворогові жодних шансів, все особисте - на задній план. Лише дух одвічних стихій.

Неординарна  поетика   О.Ольжича,   його   потужні  ,   суворі   та локанічні образи гармоніюють зі способом спілкування з читачем. Ольжич говорить зі світом на « ти » і має на це право , бо за його плечима ,здобутий в огні бастіон , а поруч із ним душі «братів , що в далеких в'язницях». О. Ольжич - публіцист , звертався до багатьох проблем свого часу , думки його не втратили актуальності й сьогодні. Наче до нас звернені слова за статті «Дух руїни» « ...віримо твердо , що творчий дух переможе хаос і розклад, звідки б цей не походив і як не проявлявся . Бо інакше не було б смислу в нашому житті і змаганні... Цей творчий дух ...переборе всі історичні хвороби , щоб збудувати нову українську дійсність. Сучасне   українське    суспільство   починає  осмислювати величність постаті Олега Ольжича.

Учень. Творча спадщина Олени Шовгенів - Теліги невелика. За кордоном вийшли три невеличкі збірки поезії , причому всі три посмертно. Олена Теліга є авторкою публіцистичних статей та одного незакінченого оповідання. Працюючи разом з Олегом Ольжичем у реферантурі ОУН Олена Теліга за дорученням ОУН уклала антологію української патріотичної лірики, яка мала символічну назву «Буде буря». Хоча антологія і не була видана, праця поетеси свідчить, що вона була добре обізнана з тодішнім літературним процесом, мала неабиякий хист до вивчення історії української літератури та літературної критики.

У поезіях Олени Теліги читач не знайде історіофілософських мотивів О.Ольжича, сталево - загартованої строфи Євгена Маланюка. Немає в її творчому доробку епічних полотен на взірець Юрія Клена. Неповторність і самобутність О.Теліги в іншому. Усвідомлюючи призначення свого таланту, володіючи дивовижною, повсякчасною готовністю віддати всі сили в ім'я ідеї, Олена Теліга заглиблюється в душу людини. На зламі особистих переживань, власного сприйняття довкілля, людська душа в О.Теліги сяє усіма барвами, гранями неповторності. Гама її світопочувань розмаїта - від лірики інтимної - до громадянського звучання. Але для Олени Теліги мало подати самий зріз людської душі, дух, волю потрібно гартувати. Кипучість натури спонукали Олену Телігу вдаватися до почувань сильних, характерів безкомпромісних:

Я руці, що била, не пробачу -

Не для мене переможний бич!

Знай одно: не каюсь я, не плачу.

Ні зітхань не маю, ні злоби.

Безумовно, справжній характер не може вписатись в аморфні стильові рамки. Культ героїчного, яким так захоплювався Олег Ольжич, сильний вольовий характер - це риси , які органічно поєднуються в Олени Теліги. Трагічність долі - смерть в ім'я нації - викликають асоціації української Голгофи, де в пантеоні мучеників чи не найбільше поетів. А тому довіра до її поезії. Коли постійно хоче злитись зі своїм народом , то ніяка сила цьому не перешкодить . Вся творчість поетеси підводить до висновку, що шлях , який вона обрала, був для неї єдинимі, коли б вона зійшла з нього , то це була б не Олена Теліга.

Учитель – філолог: А зараз , друзі, ми практично доторкнемося до витоків поезії вище розглянутих поетів « празької школи» -  Є. Маланюка, О. Ольжича.

У вас на партах лежать червоні папки, в яких є надруковані вірші поетів. Один з них ви мусите проаналізувати, тобто зробити смисловий і художній аналіз даного вірша.(Учні працюють над аналізом вірша під ледве чутну мелодію програвача).

Слухаємо відповіді: Читець читає вірш "Наше слово " О.Ольжича

Учень аналізує вірш О.Ольжича " Наше слово"

У вірші Олег Ольжич не розпорошує свою духовну енергію , а намагається на конкретній землі будувати цитаделлю духа - Українську Державність. Слова без діла для нього нічого не значать:

Нащо слова. Ми діло несемо

Ніщо мистецтво і мана теорій,

Бо ж нам дано знайти життя само

В красі неповторимій і суворій .

Неординарна поетика Олега Ольжича , його мужні , суворі та лаконічні образи гармонують зі способом спілкування з читачем. Ольжич говорить зі світом на "ти " і має не це право , бо за нього , він перечував , заплатить життям . За формою і за смислом у цьому вірші автор справжній борець за духовність українського народу. Поетика цього вірша виростає в раптових, оригінальних епітетах:

в красі неповторимій і суворій,

 образ бездоганний,

міцніша віра, і дзвінкіший чин.

 Проте основна думка - метафорична. Метафора народжується із цілого ряду дієслів: сходить , виростає, розцвіте , які передають дієвість , наступальні думки автора , бажання пробудити громадську активність читача.

Група називних речень відкрито не через кому, а чеканно -                    реченням: Одвага, Непохитність, Чистота, - дають ім'я тому, що слід боротися, ради чого не жаль і загинути. Лексика вірша - це емоційні слова, публіцистичного звучання. Щоб його сприйняти, треба зрозуміти суть лише слов'янізмів -  словоблудіє  і благословеніє, але й знати, що тимпан - музичний інструмент. Вірш Олега Ольжича - зразок інтелектуальної лірики. Читець читає вірш Є.Маланюка "Степова Елладо".

Учень:  Вірш   Е.Маланюка   "  Степова   Елладо"   -   яскравий   зразок

інтелектуальної лірики. Читаючи його відчуваєш свідчення в коханні Україні не нахваній на ім'я, але позначеній яскравими знаками і епутетами, метафорич-ними виразами, ідіомами, які звично характеризують і скрашують Україну:

Полонив тебе синій степ,

Квітнеш вишневим цвітом,

Десь зітхнеш у весняному чаду

- характерні лише Україні.

Але сила вірша в оригінальних , інтелектуальних образах, які вимагають від читача не лише глибокого співпереживання, а й певних знань світової історії і культури.

О моя степова Елладо

Половецьким хижацьким ханам - ідіоми

А мені ти - фата моргана

На пісках емігранських Сахар   нездійснені мрії

Блакитним містом.

    Давнім тілом, Еллада Степова, антично ясна, хижацький хан, золотім полудневім меду, Сахара емігрантська, красо несказанна, дар даремний, нам немудрим - оригінальні епітети, де розуміється Україна. В цьому звичному і оригінальному поєднуються традиції і новаторство. Впізнаємо за скрашеністю традиційність - епітети, метафори, що звично характеризують Україну і новаторство - створення оригінальних образів, які заставляють працювати розум, будять почуття патріотизму.

    Отже , Маланюк прагнув бачити українця не просто патріотом , а європейськи освіченою, мислячою людиною. Дбав, щоб нація піднялася на вищий духовний щабель. Людина мисляча - не раб. Читець читає вірш "Сучасникам" О.Теліги.

Учень: Вірш Теліги "Сучасникам» поетичний. Це вірш - маніфест Олени Теліги. Поетеса в цьому вірші нарочито підкреслює свій естетичний і громадян-ський зв'язок з Лесею Українкою (вірш « Мріє не зрадь»). Але цей вірш несе більше особистіших почуттів, ніж філософські роздуми Л.Українки. Олена Теліга не боїться розкривати мовою особу , душу, постійно підкреслює : "Я", "Мені", "мій", "свій" і т.д. Вірш "Сучасникам" - зразок високої інтелектуальної лірики О.Теліги. Цей вірш дуже багатий художніми тропами. Поетеса використала багато метафор, епітетів, порівнянь, афоризмів, що характерні українській класичній літературі.

Епітети: святім союзі , з гострим болем , хуртовині сніжній холодній зливі , я тверда й сувора, ясних привітів, жодний ворог - епітети, що свідчать безкомпромісність позиції авторки.

Афоризми:

Не плутай душу у горіння тіла.

Втратами й сонцем Бог мій шлях намітив.

О, краю мій, моїх ясних привітів.

Не діставав від мене жодний ворог - свідчення безкомпромісної позиції авторки.

Дорівняння:... сміх мій рветься джерелом на волю;

Отже, вірш "Сучасникам" - зразок інтелектуальної лірики.

Учитель - філолог: Отже , ми з вами, друзі, познайомились практично з поезією видатних світових українських поетів. А як же  збереглась українська мова на терені колишнього СРСР.

Учитель - історик: В країнах, що утворилися на терені колишнього СРСР проживає 10 млн. українців. Найбільше в Росії та Казахстані. Тільки тепер ми можемо говорити про українську діаспору в цих регіонах. На жаль українська мова, культура, національні традиції тут майже не збереглися. Не було створено умов для їх розвитку . Нині тут активізується життя українців.

Підсумок вчителя – філолога.

- Як бачимо українці в діаспорі зробили внесок у культуру , мистецтво, літературу світу , продовжують творити. Вивчення цієї теми надзвичайно важливе з погляду пізнання українського менталітету. Без знання української діаспори не матимемо цілісного уявлення про національну самобутність українства, його перспектив державотворення.

Включаємо платівку пісні "Сину" у виконанні народного співака України Миколи Гнатюка.