УЧНІВСЬКА ТВОРЧІСТЬ

ПЕРЕМОЖНИЦЯ МІСЬКОГО ЕТАПУ-КОНКУРСУ УЧНІВСЬКОЇ ТВОРЧОСТІ

     учениця 10 класу

      КЗСЗШ№35

   Гиркало Катерина

ЕСЕ "Я -ЄВРОПЕЄЦЬ"

       Я народилася на українській землі, живу в Україні і сподіваюся, що буду жити на цій землі  все своє життя. Тут живуть люди, яких я люблю. Отут моя родина, мої друзі, могили моїх близьких. Україна — моя Батьківщина. І я її люблю гарну, злиденну або багату. Нехай не зовсім гладко в неї ідуть справи, але вона в мене єдина, іншої такої країни немає і  не буде.

Майже щодня чую слова: Європа, європеєць, євроінтеграція… Ті, з чиїх вуст це вилітає, і ті, які це чують, не завжди до кінця розуміють значення цих слів.

          «Європа», «європеєць»… Мимоволі починаю роздумовувати.  Чи я європеєць?

Ми довіряємо швейцарському банку,носимо футболки з британським прапором, танцюємо віденський вальс,полюбляємо шведський стіл, замовляємо італійську піцу,мріємо побувати на Ейфелевій вежі,засмагаємо на грецькому пляжі,радіємо лелеці навесні, як литовець у будь-яку пору; як німець, розписуємо день по годинах, а чи робить нас це європейцями?
        Я сідаю за стіл і починаю думати над тим. У голові – ну просто хаос! Така  начебто  і проста думка «я – європеєць», а завела мене в глухий кут. Правду кажуть, що стислість – сестра таланту, а все геніальне – просте, і навпаки. Та все ж таки: як пояснити таку, так би мовити, аксіому?
     Я - європеєць? На перший погляд, питання риторичне. Хіба відповідь може бути іншою? Європа – велика, а справжніх європейців, мені  здається, замало. Хто такі європейці, і чи є  європейцями  українці? 

       Думаю, що так.  Я живу в Європі, отже – і я європеєць. Логічно? Чом би й ні. От це мене й муляє: хіба те, що ми просто тут народилися, дає нам змогу називатись європейцями?  Безумовно, це найперша причина. Але ж як мої друзі, так і я разом з ними, не схожі на своїх ровесників з Африки, Америки, Австралії, Азії.

 І так може заявити кожен європеєць,не кажучи вже про українців.
Для спочатку зауважу, що для довгої подорожі я б обрала Європу.  Своє, рідне, близьке за духом та настроєм.

   Я дуже зраділа, коли моя мрія справдилася. Батьки на моє шістнадцятиріччя подарували мені тур Європою. Галопом по Європі, як то  кажуть, за тиждень я побувала у Польщі, Чехії, Словаччині, Австрії, Німеччині.  Дуже мене  вразило те, що європейці справжні патріоти. Вони настільки люблять свою країну, що не можуть просто взяти і викинути непотріб просто неба  або пройти з байдужістю повз людину з фізичними вадами. Перебуваючи в Австрії , я була вражена тим, як мої ровесники вільно товаришують з дівчиною прикутою до інвалідного візка. Навряд чи так могли б товаришувати мої ровесники-українці. Тож ми сучасна молодь України повинні виховувати у собі європейців, людей з почуттям глибокого патріотизму та толерантності.

    Так, кожна держава цього континенту унікальна, але застиглі в часі історичні місцини, дихання гір, розмірене життя, а особливо тихі вулички, які так і називають – «європейські» – це все для нас таке спільне! Найсуттєвішою відмінністю між нами є хіба що мова і деякі звичаї, але й це не така глобальна проблема. Знаєш англійську – маєш всі карти на руках; не знаєш – бігом вчити! Буде бажання – будуть і можливості в майбутньому.

     Та не треба думати, що ми забудемо шевченківське "...свого не цурайтесь". Українці, будучи європейською нацією, завжди пам'ятатимуть про свої національні ідеали.

          Сучасні суспільно-політичні процеси української держави також указують на її європейську спрямованість. Недарма відчутна орієнтованість нашої економіки, освіти, медицини на кращі досягнення інших держав.
       Ми вже є Європою. Бо живемо у своїй державі, яку вважаємо органічною і природною частиною великої європейської цивілізації.

Перший крок – це половина успіху. Погоджуюсь, бо найважче – це вибір, прийняття рішень. Україні в цьому плані легше, бо перші кроки вже зроблено. Вони спрямовані на поглиблення діалогу Україна – ЄС.

    Європейська інтеграція уділ кожного. Всі мають докласти зусиль до того, щоб Україна стала європейською державою сповна.

«Viva est via»… Так, дійсно, життя – це дорога, а європеєць – це той, хто йде вперед по життєвій дорозі.

       То чи ж я європеєць? Сміливо можу стверджувати: я – європеєць. І не завдяки географічному розташуванню моєї Вітчизни, а завдяки національному самоусвідомленню, прогресивності, патріотизму.

Управління освіти і науки Дніпродзержинської міської ради

Комунальний заклад «Середня загальноосвітня школа №35»

Робота на

Всеукраїнський конкурс учнівської творчості

                                                      "Об’єднаймося ж, брати, мої "    
                                                  присвяченого Шевченківським дням

                                                                              Роботу виконала :

                                                                            учениця 10 класу

                                                                     КЗСЗШ№35

                                                                                                          Гиркало Катерина

«Наша сила в єдності… »        

                                                                 Молюсь за тебе Україно

                                                                 Молюсь за тебе кожен час

                                                                           Бо ти у нас одна-єдина -

                                                                 Писав в своїх віршах Тарас

                                                                  Молюсь, - казав він, щоб у тебе

                                                                  Не було між людьми війни,

                                                               Щоб завжди було чисте небо                                                                  На нашій стомленій землі.

       Напевне, кожен із нас колись замислювався над тим, що таке рідна країна, чим вона особлива, чим вирізняється з-поміж тисяч інших країн світу.

У чому наша сила, брате-українець? Не шукай даремно відповіді в тлумачних словниках, енциклопедіях. Немає там відповіді, брате, немає! Ніхто не залишив нам заповіді та підказки, де шукати ту чарівну силу. Але я знаю, я впевнена: відповідь полум’ям обпалює тебе зсередини, кров’ю тече по твоїх судинах, палає у серці від самого народження! Сила – у возз’єднанні.

     Кожну державу формує народ, який живе на її теренах і творить національну культуру. Саме на підмурівку національної свідомості громадян будується країна, що посідає гідне місце серед інших країн і впливає на події у світі.

           Безцінним надбанням, національною гордістю і душею українського народу є творчість Тараса Григоровича Шевченко – славного сина щирого народу і викладача його патріотичного духу. Патріот не тільки той, хто говорить українською мовою, живе у її межах, сприяє вирішенню державних проблем чи одягає вишиванку, будучи за кордоном, але й тоді, коли від прадіда до діда, від батька й до сина, як чистий джерельний струмок, линуть віршовані форми шевченківського слова.

    Духовним учителем і наставником для для всієї української нації  був , є і буде сам Тарас Шевченко, з чиїх уст пролунали ці слова, які стали заповітом нащадкам на довгі роки.

Обніміться ж, брати мої,

                                                   Молю вас, благаю!

  Як актуальні для нас нині ці слова, бо цього об’єднання бракує кожній родині, кожній громаді, бракує нашій Україні. Це він, Кобзар, залишив послання «І мертвим, і живим, і ненарожденним…», яке висічене на скрижалях історії як заповідь, як молитву, як невимовну істину.

    Уже сама згадка імені Тараса Шевченка переповнює наші серця гордістю за те, що український народ дав світові такого генія думки, діянь і слова.

Саме завдяки йому наша рідна Україна стала відома на різних континентах. І немає жодної країни, де б не чули це ім’я. Воно стало близьким усім народам, які борються за свободу і незалежність. А щодо українського народу, то, безперечно, не знайти в нашій літературі майстра слова, чия творчість справила б такий величезний вплив на формування національного менталітету українців. Як зазначав свого часу відомий український письменник Борис Грінченко, «Тарас Шевченко… своєю незмірною вагою, значенням у справі національного відродження свого рідного краю єсть явищем феноменальним, єдиним у світі».

   Тарас  Шевченко – моя гордість, а Я – майбутня мати українського цвіту та берегиня національного вогнища, щиро вірю, що мої нащадки гідні отримати в спадок скарби шевченківського слова. Я переконана, що мої діти будуть рости, навчатися, вірити, жити, кохати і творити в унісон поезій Кобзаря, які почують з самого малечку у наспівах лагідної материнської колискової, батьківських настанов і бабусиних порад. Ми гідні, з високо піднятою головою вивчати і тонути у морі почуттів та емоцій шевченківської творчості. А люди, які зневажливо ставляться до цього, власноруч віддаляють себе від культурного розвитку українського народу, його духовних надбань!

Тарасе, ти – пророк народу,

Талан у тебе – то кришталь.

Ти - сила українського народу,

Ти син народу, якому волю дав.

     Я щиро вірю в невмирущість української нації і завжди обстоюватиму свою віру, як робили це тисячі моїх предків і як роблять це тисячі моїх сучасників, Україна вічна, бо вічний її народ. А головним підтвердженням цьому є її давня і героїчна історія, що довела: попри лагідну вдачу українці надзвичайно сильний і витривалий народ, який здатен захищати себе й боронити свою країну. Допоки буде мій народ вірити в себе, у свої сили, допоки буде шануватися, доти буде існувати й розвиватися незалежна українська держава, про неї знатиме, її поважатиме світ. Я - часточка великого народу, і цим я по-справжньому пишаюся.

Кобзареве слово

 

Гиркало Катерина Вікторівна,

учениця 10 класу , СЗШ№35

м.Дніпродзержинська

керівник – Гиркало О.В.

вчитель української мови і літератури,

спеціаліст вищої категорії, старший вчитель

Україно ,  нене моя,

Скільки  лиха і страждань,

На своїх плечах тримая,

Пронесла  ти  без вагань.

Славні діти виростали

На святій твоїй землі,

І пророками ставали

Відважні духом ці сини.

Тарас-Кобзар, співець народу,

Що під ярмом не міг стоять,

Хотів він жити у свободі

Не все життя ж кріпакувать.

Володар Духу ти, Тарасе,

Мов блискавкою серед хмар,

Звучало слово із Парнасу:

«Свободу, брате мій, трудар!»

Твій «Заповіт» перекладали

На різні мови , язики,

І всі нащадки шанували

Той скарб-поетові вірші.

І кожен той, хто українець,

Не міг дозволити собі

Не вивчить вірш

«Реве ревучий» чи «Та не однаково мені»,

І ми, сучасні українці,

Повинні скарб твій цінувать,

І у майбутнє світле, чисте

Тараса творчість передать.

Хто українець, той навіки

З Шевченка словом буде жить,

Як вірний син свого народу,

Країну буде він любить

Мініна Карина Олександрівна ,

учениця 11класу , СЗШ№35

м.Дніпродзержинська

керівник – Гиркало О.В.

вчитель української мови і літератури,

спеціаліст вищої категорії, старший вчитель

Садок вишневий коло хати

Дніпро і кручі , і лани

Ми все це будем пам’ятати ,

Ми все це будем берегти .

Бо ти , Тарасе,  син народу,

Країни той , що над Дніпром

Широкополими ланами

Розкинулась квітучим полотном .

Заповідав ти нам – нащадкам

Не цуратися свого,

І пам’ятати – буде щастя,

Якщо досягнете всього.

Тарасе, ти – пророк народу,

Талан у тебе – то кришталь.

Ти - сила українського народу,

Ти син народу, якому волю дав.